За її плечима — десятки успішних проєктів, гучні імена та репутація людини, якій довіряють українські артисти. Але за професійними досягненнями стоять не лише досвід і дисципліна, а й постійна робота над собою. Після запису подкасту Валерії Татарчук «Знімаючи підбори» ми попросили Юлу продовжити розмову про кар'єру, сім'ю, кохання, відповідальність і головні уроки, які вона винесла зі свого професійного шляху.
— Ви багато років у шоубізнесі. Яка ваша головна внутрішня трансформація за останні п'ять років?
Я перестала сприймати все надто близько до серця. Колись кожен артист, кожен проєкт, критика чи невдача проходили крізь мене. Сьогодні я знаю: щоб довго залишатися в професії, потрібно вміти видихнути, дати собі час на відновлення і рухатися далі.
Ще одна важлива зміна — швидкість ухвалення рішень. Досвід навчив мене довіряти собі. У нашій сфері часто немає часу на довгі роздуми. Треба бачити перспективу, брати відповідальність і діяти.
— Що сьогодні для вас важливіше: популярність чи внутрішній спокій?
Для мене найважливіший результат. Саме він приносить і справжнє задоволення, і внутрішній спокій. Коли я бачу успішні кейси, сильні проєкти, щасливих клієнтів — це відчуття неможливо порівняти ні з чим. Гроші важливі, але вони ніколи не були моєю головною мотивацією. Мене завжди надихало створювати історії успіху.
Наприклад, уже понад два з половиною роки працюємо з IVAN LIULENOV. Для мене велика радість бачити, як артист, який прийшов до нас після «Ліги сміху», сьогодні став одним із найяскравіших виконавців українського шоубізнесу. Саме такі історії надихають працювати ще більше.
— Чи був момент, коли довелося збирати себе заново? Що допомогло?
Не можу сказати, що мені колись доводилося починати життя з нуля. Але вигорання знайоме кожній творчій людині. Коли багато працюєш, багато віддаєш людям, не завжди отримуєш вдячність у відповідь. Це нормальна частина професії. Але я дуже люблю свою справу. І саме вона щоразу повертає мене до життя. Натхнення завжди сильніше за втому. Особливо зараз, коли український шоубізнес потрібно не просто розвивати, а й популяризувати у світі. Це місія, яка дає величезну кількість енергії.
— Який міф про вас найбільше дратує?
- Найперше — що я заробляю більше за свого чоловіка. Це неправда. Мій чоловік, Анатолій Анатоліч, — успішний ведучий, і я ніколи не заробляла більше за нього.
- Другий момент — мене досі часто називають Юлією Бойко, хоча вже сімнадцять років я Юлія Яцечко.
- А ще це навіть не міф, а правда: я дуже вимоглива. До себе, до команди і до результату. Саме ця вимогливість допомагає будувати сильні проєкти.
— Чи є щось, за що вам соромно перед собою?
Не сказала б, що мені соромно за щось у своєму житті. Швидше, є речі, які сьогодні я зробила б інакше. На початку кар'єри я була дуже емоційною. Зараз знаю: іноді найсильніше рішення — не відповідати одразу, а взяти паузу. Досвід навчив мене спокою. І я вдячна собі за цей шлях і за те, що свого часу змогла краще зрозуміти себе.
— Чи змінилося ваше ставлення до кохання з віком і досвідом?
Дуже. У юності я була впевнена, що кохання живе три роки. Життя красиво спростувало цю теорію. Бо кохання переростає… у трьох дітей.
Сьогодні я знаю, що справжнє кохання може ставати тільки сильнішим. Воно росте разом із вами, проходить випробування, народжує дітей, підтримує мрії. Я дуже кохаю свого чоловіка. Ми розвиваємося паралельно, кожен у своїй професії, і саме тому нам завжди цікаво одне з одним. Я переконана: щасливі стосунки — це коли двоє не конкурують, а підсилюють одне одного.
— Ви більше про контроль чи довіру до життя?
Я точно про відповідальність. Мені близькі планування, дисципліна і системність. Я не люблю плисти за течією, тому що вірю: життя будується власними рішеннями.
Контроль для мене — це не про страх. Це про повагу до свого часу, своєї команди, своєї сім'ї та своїх цілей. Саме дисципліна дала мені можливість побудувати той шлях, яким я сьогодні пишаюся. Бо якщо просто плисти за течією, завжди є ризик приплисти не до того берега.
— Яку свою рису ви раніше вважали недоліком, а сьогодні — суперсилою?
Колись мені здавалося, що я недостатньо впевнена в собі. Попри сильний характер, усередині я була дуже м'якою людиною й часто недооцінювала власні можливості. Сьогодні ця м'якість стала моєю силою. Вона допомагає краще відчувати людей, чути команду й будувати чесні стосунки — як у роботі, так і в житті.
Фото: пресслужба
